Назар Процик – провідний нападник заліщицького Дністра – визнаний «УФ» та ААФУ найкращим гравця аматорського футболу України сезону 2024/25. Ось інтерв’ю лауреата – колишнього форварда Агробізнесу, ФК Тернопіль, Епіцентру, який знайшов спортивне щастя в команді Куца та Краснопьорова.

Перед нами стояло складне завдання – визначити найкращого гравця цілого сезону в чемпіонаті та Кубку України серед аматорів. Нагадаємо, чемпіонат 2024/25 виграв Дністер (Заліщики), а Кубок – Агротех (Тишківка). Найбільше забив Назар Волошин (ФК Лісне) – 15 м’ячів. Найбільше «сухих» матчів провів воротар Максим Комаренко із Атлета (Київ). Врешті-решт, у турнірі зіграли такі визнані зірки, як Хачеріді, Гармаш, Рибалка, Гладкий – а також десятки маловідомих футболістів, які прекрасно себе проявили й привернули увагу фахівців. 

Разом із Асоціацією аматорського футболу сайт «Український футбол» віддав належне нападнику Дністра Назару Процику: 

• Найкращий футболіст фіналу чемпіонату
• Найкращий асистент чемпіонату (7 гольових передач)
• У трійці найкращих за системою «Гол+пас» і при цьому п’ятий за забитими м’ячами

Якщо ми враховуємо результат клубу та вклад в командний успіх, то так – Назар Процик справді переможець і лауреат сезону, тому що Дністер у важкій боротьбі випередив записних фаворитів і здобув чемпіонський титул – історичний і наскільки несподіваний, що аж закономірний. 

Ми не просто представляємо в цьому інтерв’ю лауреата в індивідуальній номінації, а знайомимо вас із футболістом, про якого варто знати. Назар Процик виступав не лише в Україні, а й за кордоном, пограв за Агробізнес і Епіцентр ще до того, як це стало модним. Не забив жодного (!) м’яча серед професіоналів із кількох спроб там закріпитися – зате 78 голів провів у змаганнях під егідою ААФУ та регіональних федерацій. Чому б не поспілкуватися, тим більше, привід який!

В чому різниця в роботі Шелаєва, Костишина та Краснопьорова? «Дністру з тренерами дуже пощастило»

– Входячи в дебютний для Дністра чемпіонат України серед аматорів, могли б подумати, що все закінчиться вашим чемпіонством?

– Розпочинаючи сезон аматорів, ми хотіли цього і виходили на кожну гру, лише щоб перемагати. Як результат, ми цього досягли! Але, відверто кажучи, в такий результат, як золоті медалі, вірилось не до кінця. Спасибі всій нашій команді, без внеску кожного це не було б можливим.

– Дністер починав сезон з одним тренерським штабом, потім відпустив його в Колос (Ковалівку) й закінчував під керівництвом іншого фахівця. В чому різниця методів роботи Шелаєва та Краснопьорова? Хто на що робить опору в стилі гри та підготовці?

– Якщо чесно, то тут нашій команді дуже пощастило. Нам не довелось перелаштовуватись після Шелаєва та Костишина, оскільки в Краснопьорова такий ж стиль гри. 

– А хто взагалі сподобався вам найбільше з команд-суперниць і футболістів-суперників?

– Когось виділити я не можу: всі ігри важкі, ніхто не виходить на поле програвати. Але саме для нас найбільш емоційними й атмосферними були з Агроном – наше обласне дербі на всеукраїнському рівні (1:0 в Великих Гаях, 2:1 в Заліщиках, – прим. А.В.).

– Який матч для себе та команди назвете найкращим і найгіршим у сезоні?

– Якщо ми виграли у фіналі, значить, це і є найкращий матч:) (Дністер переміг Атлет – 3:1, саме Процик зрівняв рахунок, чим вніс перелом у гру, – прим. А.В.). Із негативних відніс би поразку вдома Миколаєву (2:3 в 12-му турі, Назар не забив, – прим. А.В.).

– І який же він, стиль Дністра та його тренерів?

– Це високий пресинг і гра першим номером.

Як Дністер обіграв Атлет у фіналі та відсвяткував золоті медалі? «Як і всі команди це роблять»

– Коли повірили, що чемпіонство Дністра можливе?

– Вже після першого кола ми сильно в це повірили.

– Які враження мали після фінального свистка вирішального матчу з Атлетом?

– Бути чесним, то просто видихнув і сказав собі: «Ми це зробили!»

– Були здивовані, отримавши звання героя фіналу?

– Так, це мене здивувало, оскільки в нашій команді абсолютно кожен заслуговував на цю нагороду.

– Як команда відсвяткувала чемпіонство?

– Напевно, як і всі команди це роблять: повечеряли всією командою, випили шампанського і добре заснули, бо все ж дуже багато сил віддали у фіналі.

– Не прикро, що не потрапили в Другу лігу?

– Прикро, звичайно, але ми цього не вирішуємо. 

– Які плани на наступний сезон? Дністер буде відстоювати свій титул?

– Ці питання – до керівництва, в нас поки відпустка.

Як Процик потрапив у футбол і знайшов своє амплуа? «Мій перший профі-клуб провів 5 турів і зник. Але це мій перший досвід, яким би не був»

– З якої ви родини? Чи були у вас родичі-футболісти? 

– Я зі звичайної родини, де батьки працюють на звичайний роботах. Не мав родичів-футболістів, просто любив собі футбол – от і потрапив у цю гру.

– Завжди грали нападника?

– Грав за свою кар'єру по усьому фронту атаки, але, в основному, саме центрального нападника.

– Як ви потрапили у СДЮШОР Тернопіль і хто найбільше вплинув на вас на старті? Хто ваші перші тренери?

– Просто прийшов зі старшою сестрою в ДЮСШ і попросився, щоб і мене взяли. На той час мого року ще не набирали, то мене до себе запросив Роман Михайлович Курдупель – до дітей 1992 року народження, а потім, уже коли набирали 1994 рік, то там моїми тренерами стали Михайло Іванович Чернятинський і покійний Валерій Семенович Татарінов. 

– Чи могли опинитися в ДЮСШ та академіях інших міст?

– Ні, таких можливостей не було. Тоді ще дитячий футбол був на трішки іншому рівні, ніж зараз.

– Ви стояли біля витоків Агробізнесу. Яким був тоді цей клуб і з ким із тренерів і гравців тоді пощастило перетнутися?

– На той час, коли я туди прийшов, там був сплав молоді і досвіду. Старші гравці дуже допомагали, адже це були мої одні з перших кроків в дорослому футболі. Тоді ми лише грали на область і я відносно недовго там пробув, бо поїхав грати за кордон. Чесно, на той час не міг подумати, що Агробізнес вийде на такий рівень – чемпіонство серед аматорів, у Другій лізі, ось уже кілька років поспіль у Першій лізі…

– Ви пробували сили в ФК Тернопіль. Хто його тоді очолював? 

– Так, на той час це була Друга ліга. Очолював команду Петро Климентійович Бадло (вихованець футболу Тернопільщини, легенда казахського клубу Актобе, – прим. А.В.). Для мене це був перший професійний досвід, хоча команда й проіснувала тільки 5 турів, а потім припинила існування. Все рівно це досвід, яким би він не був.

Як Процик грав за кордоном? «Виграли 4:1, я забив двічі й заробив пенальті. Цілу ніч святкували!»

– В неповний 21 рік ви опинилися за кордоном – пограли за австрійські Поєрбах і Грізкірхен, а також німецьку Кельбру. Що стало найскладнішим у переїзді за кордон? 

– У першу чергу, це знання німецької мови. Але я добре знав англійську і за рахунок цього швидко вчився німецькій мові. Грав лише за аматорські команди. Допомагало, що поруч зі мною в команді були мої друзі, з якими я товаришував в Тернополі.

– Чим відрізняється підготовка та дисципліна за кордоном від українських реалій?

– Там дуже жорсткий футбол і багато команд, у першу чергу, звертають увагу на фізику. Також здивований був якістю полів. Уявіть, в Австрії, наприклад, на нашому стадіоні аматорської команди товариські матчі грали такі клуби, як Олімпіакос, ЛАСК, Рід і т.д.

– Як приймали вас, українців, роздягальні іноземних клубів?

– Досить класно ставились до нас, ні разу не було якихось дорікань чи претензій, адже ми віддавались на повну і захищали одну і ту ж емблему.

– Ви хотіли залишитись за кордоном надовше, чи завжди планували повернутись?

– Звичайно, хотілось десь потрапити у хорошу команду за кордоном, але не вийшло, як кажуть, що не стається – то на краще:)

– Який матч або тренерський момент найбільше запам’ятався у Європі?

– Моя перша поїздка. Наша команда була на останньому місці з відривом до зони вильоту з чемпіонату приблизно на 15 очок і за друге коло ми набрали досить багато балів і вилізли. Але за 5 чи 6 турів до кінця в двох моїх друзів закінчились візи, а я отримав травму. 

Дійшло до того, що останній тур пропускали три ключових гравці команди і ми були змушені їхати на гру, бо її треба було вигравати. Я тільки тиждень як почав бігати, ще був не готовим, але виходу не було – треба було їхати. У день виїзду моїм друзям повідомили, що візу їм не відкрили, і я поїхав сам. 

На щастя, ми ту гру виграли 4:1, я забив два голи і заробив пенальті. Ми тоді цілу ніч з командою святкували, незабутні емоції! 

Назар Процик. Фото: особистий архів Н.П.

Як грав за Епіцентр і чому надовго там не залишився? «Пішов, тому що хотів грати»

– Чому вирішили повернутись в Україну після закордонного досвіду?

– Тому що за кордоном було важко залишитись, оскільки там казали: «Ми краще візьмемо когось з паспортом ЄС, аніж українця, за якого треба платити податки». Тому повернувся, бо вдома була сім'я, з якою треба будувати майбутнє. 

– Чим вас привабили Агрон і Епіцентр? 

– Коли я повернувся в Україну, то Агрон очолював один із моїх перших тренерів Роман Михайлович Курдупель і там грало багато моїх друзів і знайомих. Тим більше, команда біля дому, можна так сказати. Тож із задоволенням прийняв запрошення. Вважаю, плідний був період.

А Епіцентр перед Другою лігою грав на аматори, їх очолював Ігор Климентійович Бадло. Ми з ним переговорили, я приїхав на перегляд і ми домовились про співпрацю. Так я опинився в Епіцентрі. 

– Ну от наче все добре: клуб пішов у ПФЛ. Чия була ініціатива, що ви залишили Епіцентр вже невдовзі?

– Ініціатива була обопільна, тому що я хотів грати і до того ж прийшов новий тренер, який не бачив мене в планах команди надалі.

– В Агроні ви відбулися як бомбардир, але перейшли в стан нового головного конкурента в області. Які завдання перед собою ставите у Дністрі (Заліщики)?

– В якій команді я б не грав, завжди ціль одна: бути корисним команді і цінувати роботу партнерів. Цього року була ціль виграти аматори і ми з командою цього досягли, що буде далі – побачимо.

– Ви не забили жодного голу серед професіоналів. Чому? 

– У професіоналах я зіграв не так багато матчів, але в тих, де грав, на жаль, не вдалось цього зробити. Але, сподіваюсь, ще не вечір:) 

– Якби зараз Дністер ставав на старт Другої ліги, змогли б повторити досягнення Пробою, який відразу після аматорів став чемпіоном?

– Сказати напевне не можу, але ми все для цього зробили б.

Хто з тренерів найбільше ганяв Дністер і інші команди Процика? «На зимових зборах один фахівець нас добре поганяв»

– З якими тренерами вам пощастило працювати? Які в роботі ті ж Ігор і Петро Бадло? Шелаєв і Краснопьоров? 

– У Бадлів дуже сильна дисципліна і дуже багато теоретичних занять було, а в тренерів Дністра тренування короткі, але інтенсивні. Багато уваги приділяється пресингу. Ми – футболісти, і маємо виконувати тренерські завдання та втілювати їхні задуми на полі. Вдячний усім фахівцям, з якими перетинався. 

– Костишин не кликав з собою в Колос?:)

– Ще поки не було такої пропозиції:)

– Які головні принципи тренери вам прищепили? 

– Треба буде завжди включеним у гру і не опускати руки ні в якому разі. 

– В кого були найважчі навантаження та тренування?

– На зимових зборах Шелаєв нас добре поганяв, у Краснопьорова вже було більше з м'ячами, а в сезоні таких сильних навантажень не пригадую. 

– З ким із партнерів по команді у вас найкраще взаєморозуміння на полі?

– Звичайно, це Тарас Червонецький і Валентин Білик, тому що ми кілька років граємо разом (ще з Агрону, а з деким – і раніше) і вже закритими очима відчуваємо один одного.

– Чи був гравець, у якого ви підглядали секрети або навички?

– Не пригадую такого, в мене є свій стиль гри:)

– Чи є друг із колишніх команд, із яким спілкуєтеся й досі?

– Так, спілкуємось з багатьма хлопцями з Агрону, також підтримую зв'язок з деким із-за кордону.

– Хто найбільша зірка, проти якої ви виходили на поле?

– Напевно, цього року у пульці Хачеріді, Рибалка, Гладкий. 

– Високий клас?

– Високий!

Назар Процик. Фото: Дністер

Що важливіше: голи, асисти чи внесок у результат команди? «В підсумку ми дивимось в турнірну таблицю, а не таблицю бомбардирів»

– Чи є ще у вас амбіція повернутись грати за кордон?

– Чесно, то вже не дуже. 

– Чому? 

– Мені 31, і їхати зараз за кордон, коли в тебе тут сім’я, дім, близькі, – вже не актуально.

– Які індивідуальні цілі ставите на найближчий сезон?

– Як і завжди, вигравати кожен матч і бути корисним своїй команді.

– Що для вас головне — голи, асисти чи загальний внесок у команду?

– Звичайно, загальний внесок, тому що в кінцевому результаті ми дивимось, де знаходиться команда, а не в таблицю бомбардирів і асистентів.

– Чи думали про тренерську кар'єру після завершення ігрової?

– Ще про це не думав, але в підсвідомість інколи такі думки проникають. Поки ще є сили і бажання, то буду грати, а там побачимо.

– Як футболіст-аматор, ви працюєте на якійсь іншій роботі чи зайняті тільки спортом?

– Так, ще працюю на роботі (в хімчистці меблів), на жаль, одним футболом сім'ю не прогодуєш.

Назар Процик. Фото: ФК Агрон ОТГ